Знаменитые фотографии Иоганнеса Хэле не подтверждают расстрел евреев в Бабьем Яре

Киев, 1941 год. Автор фотографий - Иоганнес Хэле (Johannes Hähle), фотограф 637-го отряда пропаганды 6-ой армии Вермахта. Хэле скончался в 1944 году. Все фото сделаны на 36 мм пленку AGFA Color. Надпись AGFA COLOR помещена за перфорацией вверху каждого кадра, а нумерация кадров — внизу. Первых двух кадров нет — возможно, они пострадали при зарядке или были утрачены. Всего есть 29 цветных кадра. 

Фальсификаторы обязательно добавляют к этой предыстории следующую фразу:

"В этой подборке продемонстрированы фотографии, сделанные во время массовых расстрелов в киевском овраге Бабий Яр. Вероятнее всего, фотографии сделаны 1 октября 1941 года."

В этом утверждении присутствуют три абсолютно неправдивых момента:

1. Фотографии сделаны "во время массовых расстрелов".
2. Показанный на фотографиях хлам принадлежит "расстрелянным евреям".
3. Фотографии сделаны 1 октября 1941 года.

Эвакуация семьи Свердловых

Фотография сделана уже после возвращения из эвакуации (1949 год), но в Ташкенте семья была примерно в том же составе. На первом плане Иосиф Свердлов. На заднем его - дочери Дора и Эстер, зять Фима Чигиринский, муж Сони и Соня (Сосл), жена Миши. Рядом их многочисленные дети.

Эвакуация

Младший брат, Миша, женился на двоюродной сестре, Соне Котляревской (которую все называли Сосл, потому, что в семье оказалось слишком много Сонь). У них родилось двое детей. Миша был офицером и служил в медицинских частях. Ему и Исааку (начальнику штаба ПВО Днепропетровска) суждено было сыграть ключевую роль в спасении семьи во время войны. Миша привез свою служебную военную машину скорой помощи, погрузил в нее своих родителей и сестер с детьми, и отвез на вокзал. На вокзале командир поезда не хотел брать Эстер и Дору с родителями и детьми в вагон. 

Как рассказывала позднее Эстер, вагон был переполнен литовскими евреями, которые везли с собой мешки с сухофруктами и не хотели делиться местом, занятым мешками. Тогда Миша Свердлов, предъявив документы о том, что речь идет о женах военнослужащих (муж Доры также был на фронте), привел патруль военных, которые силой заставили командира поезда взять Свердловых в вагон. Так вся семья оказалась в теплушке. Вся семья - это сестры Эстер и Дора, их семеро детей (старшая дочь Доры уже была на фронте) и двое стариков, Роза и Иосиф Свердловы. Так удостоверение Исаака спасло семью в первый раз. Жена Миши Соня с детьми к тому времени уже эвакуировалась с заводом, на котором работала. По счастливой случайности завод направили в Ташкент, куда позднее попала и вся остальная семья.

Польський цвинтар у Биківні встановлений без офіційного дозволу

Польський меморіал на території заповідника "Биківнянські могили" відкрито без жодного офіційного дозволу. А написи на території цвинтаря досі не погоджені з українською стороною, існує тільки домовленість між президентами Януковичем і Коморовським.

Про це повідомляє "Ґазета польська цодзєннє" [видання правого напрямку] з посиланням на джерела у Раді охорони пам'яті боротьби і мучеництва [РОПБМ - державний орган при міністерстві культури Польщі - ІП] і на голову РОПБМ Анджея Кунерта.

Як відомо, урочисте відкриття польського цвинтаря в Биківні відбулося у вересні 2012 року за участі президентів України і Польщі.

"Не обійшлося без скандалу, - зазначають польські журналісти. - Через поспішність, з якою відбувалось відкриття цвинтаря, з українською стороною не погодили текст написів, здійснених польською стороною на пілонах при вході".

З метою уникнення скандалу, під час візиту президентів ці написи були затулені польськими прапорами, пише польське видання.

Голова РОПБМ Анджей Кунерт зазначив у розмові з журналістами видання, що протягом кількох місяців українська сторона так і не звернулась із проханням виправити напис і "ми потрактували це як згоду на нього".

Вхід на польський цвинтар у Биківні. Фото: kazwoy.wordpress.com

За словами чиновника, українські зауваження надійшли до польської сторони вже запізно – перед урочистим відкриттям цвинтаря.

Перепоховання невідомих солдатів

8-го травня відбулось перепоховання 15 невідомих солдат в с. Лукянівка Таращанського району

У селі Гатне Києво-Святошинського району було проведено перепоховання останків 34 воїнів Червоної Армії, п’ятеро з яких ідентифіковано. Тільки цього року на Київщині знайдено та перепоховано близько 400 останків воїнів Червоної Армії.

В селі Світлогірському Кобеляцького району відбулося урочисте перепоховання 13-и останків воїнів часів Великої Вітчизняної війни, які знайшли у гранітному  кар’єрі місцеві пошуковці. Удалося ідентифікувати за капсулою, яка вшивалася солдатам в одяг,  лише одного солдата Конана Кисіля, який був родом із села Чернятки Бершацького району Вінницької області. Йому мало б виповнитися цьогоріч 100 років.  Приїхали провести в останню путь двоюрідні онуки ідентифікованого загиблого солдата Конана Кисіля. Родичі привезли грудочку землі загиблому пращуру, а керівнику організації «Пам’ять» – родинну хлібину. Таке перепоховання у Світлогірську проводиться вже третє. У 2010 році було знайдено і перепоховано одного солдата, а у 2011-у – 10.

У с. Пшеничники перепоховають ексгумовані останки понад 600 осіб, убитих співробітниками НКВД у 1939-1941 рр.

У знайденому похованні жертв НКВС кожне п'яте тіло - дитяче

У с. Пшеничники (Тисменицький р-н, Івано-Франківська обл.) 9 травня перепоховають ексгумовані останки понад 600 осіб, убитих співробітниками Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) у 1939-1941 рр.. НКВС використовувало для вбивств електричний стілець. Знищували жителів центру Станіслава, щоб звільнити квартири для радянської влади.

"9 травня відбудеться, за ініціативою нашої обласної організації Всеукраїнського товариства "Меморіал", вшанування та перепоховання у селі Пшеничники Тисменицького району останків жертв НКВСтських масових репресій", - повідомив на сесії Івано-Франківської облради її голова Василь Скрипничук.

Директор обласного комунального підприємства "Пам'ять", голова фракції ВО "Свобода" Василь Попович на сесії повідомив, що експертизу людських останків в Пшеничниках проводив незалежний судмедексперт.

"Є свідчення у тодішніх українських газетах за 40-ві роки. Коли прийшли німці, вони відкрили камери і камери були повністю завалені людським одягом. І знайшли там електричний стілець, який використовували. Тобто це ті люди, які жили в центральній частині міста, їх виселили і знищили через те, що тодішнім радянським, які зайшли у 1939 році, ніде було жити. І там, можливо, не тільки були українці. Але це люди, які знищені в той час", - розповів В.Попович.

Реальный холокост в Польше

Реальный Холокост: череп и остатки немецких жертв польских этнических  погромов происходивших перед Второй мировой войной.

Если вы не понимаете что это значит, вы можете узнать об этом из доклада под названием "Польские зверства по отношению к немецкому меньшинству в Польше" на странице GERMANS: ABUSED MINORITY!("Немцы:  подвергшееся насилию меньшинство!" - на английском языке).

В виде эпиграфа к данной странице приводится цитата польского маршала Рыдз-Смиглы ( Rydz-Smigly) из газеты Daily Mail, за 6 августа, 1939 года:

"Польша хочет войны с Германией и Германия не сможет избежать ее, даже если она захочет".

Там же вы можете скачать прекрасную книгу выдающегося историка Дэвида Хоггана (David Hoggan) The Forced War («Вынужденная война»).

Фотографии, которые вы там увидите, не для слабых нервов, изображенные там зверства затмевают даже самые страшные мифы холокоста.

Публикуем лишь малую часть фотографий  с этого сайта, причем не самых ужасающих. Эти фотографии вам никогда не покажут на History Channel.

Немецкий мемориал в СССР был срыт бульдозерами после войны

Фотографии захоронения погибших в 1942-1943 гг., солдат дивизии СС "Викинг" на территории специально устроенного (исключительно для "Викинга") мемориального кладбища в Успенской (в немецких документах Uspenskaja). 

Дніпропетровськ, Ніжин та Одеса – нові місця Катинського розстрілу?

З листування із російською владою у справі скарги катинських родин до Європейського Суду з Прав людини у Страсбургу випливає невідома до цього інформація щодо місць страти осіб з так званого "Українського катинського списку". 

"Це – Одеса, Дніпропетровськ та Ніжин" - повідомив PAP проф. Іренеуш Каміньський, який представляє у Європейському Суді рідних жертв НКВД. 

До цього часу було відомо, що розстріли польських військовополонених навесні 1940 року відбувалися у Києві, Харкові та Херсоні. З Києва тіла розстріляних відвозили для поховання у Биківню, а у Харкові – до приміського Лісопарку у П’ятихатках. Точне місце поховань у Херсоні залишається невідомим. 

Так званий "Український катинський список" складається із 3435 імен польських громадян (поляків, українців, євреєв), які були розстріляні згідно розпорядження ЦК Політбюро ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Близька 500 осіб з цього списку, імовірно, були розстріляні у Харкові. У Биківні вдалося дослідити рештки близько 2000 розстріляних польських громадян. Таким чином, точне місце розстрілу і поховання майже 1000 осіб з цього списку залишалося невідомим.

Більшовицькі військові злочини та злочини проти людськості у Львові в 1941 році

Зранку 30.06 1941 року Українсько-Польське місто Львів було окуповано 1-ю Гірською Дивізією німецької 49 армії. Спротиву практично не було, тому що совіцькi частини вже покинули територію. Відділення розвідки частин 49 Армії доносили в перших звітах:

"Згідно з підрахунками майора Хайнца, командира батальону 800-го полка, тисячі звірськи вбитих людей були знайдені в тюрмax Львова. 1-й та 4-й Гірській Дивізії наказується знайти журналістів та фотографів для репортажу про ці звірства. Старший військовий суддя частин та офіцер зв'язку Іноземного Відділення при Верховній Команді 17 Армії були командировані до Львову для проведення детального розслідування." 

Німецьке розслідування тоді не почалося з Бюро, кількість жертв була такою великою, що три військових судді почали власне розслідування, не чекая на інструкції з Берліна: суддя Ганс Томфорде, 603 гарнізонного штабу, суддя Ерік Вілке, частин 49 армії та суддя Вілгелм Мьоллер з Високої Команди 17 армії.

Адская осень Киева… Кто взорвал Успенский собор 3 ноября 1941 года?

Разрушенный взрывами центр Киева, посредине - Хрещатик.

«Теплый» прием 

19 сентября 1941 года немцы вошли в Киев и по заранее намеченному плану стали занимать пустые здания Крещатика. Пустые - потому что здесь было больше учреждений и магазинов, чем квартир. Так, комендатура облюбовала себе дом на углу Крещатика и Прорезной, где на первом этаже был магазин «Детский мир». Немецкий штаб занял гостиницу «Континенталь», Дом врача превратился в Дом немецких офицеров. И вот, 24 сентября в четвертом часу пополудни раздался первый взрыв - под немецком комендатурой, превративший ее в груду кирпича. Потом грянул второй, третий... Поднялась паника. Взрывы раздавались через неравные промежутки времени в самых разных местах Крещатика и продолжались всю ночь.

Киев, сентябрь 1941 г. Улица Прорезная после взрывов.

Стояла сухая пора, и потому начался чудовищный пожар, охвативший почти весь центр Киева. Его сравнивали со знаменитым пожаром Москвы во время нашествия Наполеона в 1812 году. 

Жители охваченных пламенем улиц бежали кто куда, обгоревшие и раненые. Над чудовищным костром образовались мощные воздушные потоки, в которых, как в трубе, высоко взлетали горящие щепки, бумаги и головни. Пожар продолжался две недели, и зарево от него было видно ночью за сотни километров и служило ориентиром для самолетов. Взрывы на Крещатике прекратились лишь 28 сентября, но развалины дымились даже в декабре... 

Бабий Яр и говноедство Виктора Некрасова

У Вики - семитские
черты лица

Евреи любят затаив дыхание рассказывать о том что диссидент, алкоголик и по совместительству бездарный писатель Виктор Некрасов якобы сказал о Бабьем Яре: «Здесь расстреляны люди разных национальностей, но только евреи убиты за то, что они евреи...» 

И хотя некоторые называют Виктора Некрасова "русским" - на самом деле он был галахическим евреем: по маме. Маму звали Зина, а ее родную сестру - Соня. Виктора мама называла "Викой". Вика всегда находился рядом с мамой, даже на море отдыхать ездил только с ней, а круг его общения всегда был исключительно еврейским. Жениться он смог только в  59 лет - лишь после смерти мамы, затем сразу уехал в эмиграцию - к друзьям-евреям в Париж.

Вика с мамой

Отчет об инспекционной проверке правительством Украины мест концентрации еврейского населения

28.06.1944

СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ СССР

товарищу МОЛОТОВУ В.М.

Направляю Вам докладную записку Заместителя Председателя Совнаркома УССР товарища Сенина И.С., командированного по моему поручению для расследования и принятия мер по фактам, изложенным в письме, адресованном на Ваше имя председателем еврейского антифашистского комитета в СССР народным артистом СССР Михоэлс.

Председатель Совета Народных Комиссаров УССР

Н. ХРУЩЕВ

ПРЕДСЕДАТЕЛЮ СОВЕТА НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ УССР

товарищу ХРУЩЕВУ Н.С.

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

По Вашему указанию я вместе с группой работников ЦК КП(б)У и НКВД УССР выезжал в города и районные центра Житомирской и Винницкой областей для проверки и разбора фактов, приведенных в письме на имя товарища Молотова председателем еврейского антифашистского комитета в СССР народным артистом ССCP тов. МИХОЭЛС.

Нами были подвергнуты проверке следующие города и райцентры: Бердичев, Винница, Могилев-Подольск, Жмеринка, Шаргород, Томашполь, Ямполь и Тульчин.

Кроме нашей личной проверки указанных мест по моей просьбе Одесский Обком KП(6)У командировал своих работников в гор. Балту и, наконец, на станцию Рафаловка Ровенской области выезжал с этой же целью Секретарь Ровенского Обкома КП(б)У тов. БЕГМА.

Излагаю положение дел ко времени нашей проверки.

Жидовское кладбище рядом с Бабьим Яром

Жидовское кладбище было заложено в 1894 году и вместе с устроенным при его северной части отдельным караимским некрополем, заняло обширное пространство (свыше 20 га) на незастроенной местности, ограниченной Большой Дорогожицкой улицей (ныне ул. Мельникова), склонами Репьяхова и Бабьего яров и границей Кирилловского православного кладбища, которое примыкало к Кирилловской церкви и больнице.

За время его существования, тут захоронили десятки тысяч евреев, или как говорят на Украине "жидов". Перед войной, в 1937 году кладбище закрывают для захоронений. Во время немецкой оккупации оно особо не пострадало.

Обширный некрополь был разорен в столице в 60-е годы. Именно тогда мэр Алексей Давыдов своей подписью ликвидировал Жидовское кладбище на улице Мельникова и примыкающий к нему караимский участок. Постановление горисполкома предусматривало эти территории "передать Управлению зеленой зоны для образования на них сквера и парка отдыха". На перенос захоронений своей родни всем желающим давалось полгода, после чего оставшиеся надгробия надлежало "снять и оприходовать". Ряд захоронений с Жидовского кладбища был перенесен на северо-западную окраину города — Берковецкое городское кладбище. Иногода осуществлялось перемещение праха за границу (так было с захоронением основателя партии Поалей-Цион Бера Борохова, которое с 1963 года находится в Израиле). До нашего времени сохранился лишь незначительный фрагмент, который в 1994 году обнесли символической оградой средствами еврейской общины Сан-Франциско.

Однако, мало кто знает, что на дне и склонах близлежащего яра, сохранилось еще большее количество надгробий. Удивляет постоянная многолетняя грызня профессиональных евреев по поводу строительства еврейского ритуального центра в урочище Бабий Яр при полном безразличии к находящимся здесь же могилам своих единоверцев.

Жизнь в Лодзинском гетто – 1940-44

Еврейские полицейские Лодзи обыскивают пожилого иудея

В 1939 г. крупнейший промышленный город Польши Лодзь был захвачен немцами и включен в состав Третьего Рейха под названием «Лицманштадт». В феврале 1940 г. здесь было создано Лодзинское гетто (Litzmannstadt Ghetto), второе по величине в Польше. На небольшой территории в полной изоляции оказались более 200 тысяч человек.

Гетто в Лодзи было ликвидировано немцами последним – весной 1944 года. Долгая его жизнь объясняется тем, что оно было развитым экономическим кластером, работавшим на вермахт. В этом же гетто ярче всего проявилась деятельность юденрата – евреев-приспешников нацизма.

Гетто в польском городе Лодзи официально возникло 10 декабря 1939 года по указу немецкого губернатора Фридриха Убельхора. Гетто занимало всего 4 кв. км, на этой площади были размещены 164 тыс. местных евреев. Позже к ним добавились ещё около 40 тыс. евреев, депортированных из Германии, Австрии и Чехословакии (таки образом, тут жили около 200 тыс. евреев)

В лодзинском гетто был создан технологичный кластер, обслуживавший нужды вермахта: 70% продукции составлял текстиль и пошив военной формы и обуви, остальные 30% – запчасти для военной техники. За 4 года существования гетто чистая прибыль здешних предприятий составила 350 млн. рейхсмарок.

Аскольд Лозинський: Неправда в “Українській Правді”

“Українська Правда” на своєму сайті під рубрикою “Історична правда” опублікувала статтю відомого своїми обвинуваченнями проти українців, а зокрема українських націоналістів і ОУН, заробітчанина єврейської індустрії “Голокосту”, канадця, американця, українця з званням професора Університету Альберта, Джона-Пола Химки (так написано в УП, хоч, здається, правильно Гімка) про погром у Львові 1941 року.

Немає сумніву, що такий погром зокрема над єврейськими інтелектуалами відбувся у перших дня липня 1941 року. Питання тільки хто його скоїв. Тут немає сумніву, що це влаштували німці, що і встановила окрема совєтська воєнна комісія яка прийшла до Львова після німецької окупації. Без сумніву також, що це бачили і деякі мешканці Львова які складалися з понад п’ядесять відсотків поляків, понад тридцять відсотків євреї та тільки приблизно п’яднадцять відсотків українці. На підставі свого дослідження та переслухання свідків, ця совєтська комісія видала звіт у 1945 році, що пізніше служило підставою обвинувачення совєтським прокуратором Руденком на Нюренберзькому трибуналі. У звіті немає ні “Нахтігалу”, ні української поліції, ні українських націоналістів. Я не пропоную приймати совєтські докази некритично, хіба вони проти їх власного інтересу. Ледви чи совєти хотіли б вибілювати українських націоналістів. Це загально прийнята засада юриспруденції, що становить доказ.