13.01.13

Аскольд Лозинський: Неправда в “Українській Правді”

“Українська Правда” на своєму сайті під рубрикою “Історична правда” опублікувала статтю відомого своїми обвинуваченнями проти українців, а зокрема українських націоналістів і ОУН, заробітчанина єврейської індустрії “Голокосту”, канадця, американця, українця з званням професора Університету Альберта, Джона-Пола Химки (так написано в УП, хоч, здається, правильно Гімка) про погром у Львові 1941 року.
Немає сумніву, що такий погром зокрема над єврейськими інтелектуалами відбувся у перших дня липня 1941 року. Питання тільки хто його скоїв. Тут немає сумніву, що це влаштували німці, що і встановила окрема совєтська воєнна комісія яка прийшла до Львова після німецької окупації. Без сумніву також, що це бачили і деякі мешканці Львова які складалися з понад п’ядесять відсотків поляків, понад тридцять відсотків євреї та тільки приблизно п’яднадцять відсотків українці. На підставі свого дослідження та переслухання свідків, ця совєтська комісія видала звіт у 1945 році, що пізніше служило підставою обвинувачення совєтським прокуратором Руденком на Нюренберзькому трибуналі. У звіті немає ні “Нахтігалу”, ні української поліції, ні українських націоналістів. Я не пропоную приймати совєтські докази некритично, хіба вони проти їх власного інтересу. Ледви чи совєти хотіли б вибілювати українських націоналістів. Це загально прийнята засада юриспруденції, що становить доказ.
УП завдала собі стільки труду, що переклала з англійської цю статтю та навіть проявила тенденційність публікацією редакційної замітки:
“Ті події часто використовується у політиці. З форуму на форум кочує міфічна цитата про причетність до погрому батальйону “Нахтігаль.” … Тому дуже важливо почути про те, що було влітку 1941 року, від науковця, який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело. Деякі речі можуть бути неприємними для тих, хто вірить у непогрішимість ОУН. Але не поспішайте звинувачувати редакцію та автора у співпраці з Кремлем, Моссадом тощо… Якщо ми ховатимемо голову в пісок неприємні факти нікуди не зникнуть…”
Це видання УП, мабуть, здивувало багатьох регулярних читачів УП. Химка відомий службовець індустрії “Голокосту”. Його дослідження фінансується цим джерелом, яке сьогодні має одне завдання – шукати  нових демонів для розвитку цієї індустрії. Але давати йому форум на сторінках УП, ще і за кошт УП робити переклад, та у редакційні замітці, мимо того знаючи, що він пише за гроші, назвати Химку науковцем, “який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело” – це трохи не серйозно, і виглядає тенденційним.
“Який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело” – це пряме перекручення дійсності. Велика частина приміток Химки у цій статті і взагалі у його продукції для індустрії “Голокосту” – це праця з архівами приготовленими вже єврейськими інституціями після війни, коли збиралось пережитих ці події свідків-євреїв і вказувалось їм подати “свідчення для історії”. Кожний, певне, вважав себе важливим для історії і тому старався передати “найкращі” свідчення, але не того, що він чи вона особисто бачили чи пережили, а скоріше про що чули чи що було потрібним. Процесу перевірки цих свідків, щодо достовірності, не знаємо. Химка цих свідків навіть не бачив. Правдиві історики “Голокосту”, пари. Раул Гілберг, котрий вважається найкращим експертом “Голокосту”, мав доступ до цих свідків, але не приділив великої уваги їх свідченням. Радше він пірнув у німецькі документи.
Друге джерело для Химки – це фотографії з цих єврейських архівів. Коли глянути на ці фотографії у цілому продукті Химки, а не тільки у цій статті, то треба признати навіть упередженому по стороні євреїв і злочинів проти них, що немає жодної фотографії з якої можна явно звинуватити когось у злочині крім німців. Усмішки на обличчях спостерігачів, у найгіршому випадку, не вказують на елемент злочину, хіба на брак співчуття. Тут важко ствердити чи усмішка на польському, єврейському чи українському обличчю по кількості населенню. Знову ж таки, жодний суд в США, у всій історії намагання уряду США притягнути до відповідальності “воєнних злочинців”, не користувався цими фотографіями. Ці фотографії не нові чи недавно знайдені. Вони відомі від 1940-их років. Якщо б у них була доказова вартість, ними би користувалися правдиві дослідники  “Голокосту”, дійсні історики та судові прокуратори.>
Третє, найвагоміше, джерело для Химки це – сам Химка, тобто попереднє його писання, можна би було ще назвати переливанням пустого у порожнє. Оскільки Химка не солідний дослідник “Голокосту”, а просто платний пропагандист, його праця, як джерело дослідження, не вагома. Я наважусь сказати, що хоча я переглядаю все, що попаде мені в руки з спадщини “Голокосту” Химки, я ще не знайшов жодного дійсно оригінального дослідження.
Я намагаюся оцінити цей памфлет Химки об’єктивно, звичайно не як професор історії, але як життєвий студент історії та юрист, якого цікавить правда та який не сприймає плітки, балачки чи неавтентичні документи за докази, а тих, які пишуть за гроші, не вважаю солідними науковцями, хоча розумію, що інколи дослідження у науці потребує фінансування. Хоча це, мабуть, повинно відноситися до тих дослідників, які присвятили життя певній ділянці науки та тільки інколи користувалися чужим фінансуванням і то при умові, що фінансування не може впливати на результати, а фундатори просто шукачі правди, без упередження.
Це далеко не відноситься до Химки. Я відважуся дати виклик Химці, щоб той подав бодай одну свою працю на тему “Голокосту” за яку він не одержав фінансування від індустрії. Правда, деякі з його колег, такі як Дейвид Марпл з Університету Альберта, у відповідь мені , в минулому, на сторінках преси обороняли цю конюктуру, мовляв дослідники мусять жити. Мабуть так, але не пропонуйте серйозно трактувати цих дослідників, або вірити їхнім дослідженням без достовірного підтверження. За відповідну винагороду можна підшукати “експерта” у майже всіх галузях, який напише чи скаже те, за що йому заплатили. Такі експерти як Химка, Марплс чи Царинник на судовому кріслі – це “мрія” для адвокатів протилежної сторони.
Одначе, мої претензії, не до Химки, він прямо платний пропагандист — і так його треба сприймати. Мої претензії скоріше до УП. В редакційні замітці УП подала таку міфічну цитату про причетність батальйону “Нахтігал” до погрому: “Вони взяли в зуби довгі кинжали, підкотили рукави сорочок, тримаючи зброю напоготові. Їх вигляд був мерзенний. Ніби бісноваті, голосно гикаючи, з піною у рота, з витріщиними очима неслись вони по вулицях Львова. Кожний, хто попадав в їхні руки, був жорстоко страчений.” Ця цитата неоднозначно вказує на незрозумілу мені тенденційність.
Колишній керівник Бюро захисту від сов’єтської дезінформації при Інформаційному Агенстві США - Герберт Ромерстін, єврей за походженням, у своїй статті від 2004 року на тему дезінформації КГБ проти українців та євреїв написав так про Оберландера, який був політичним командиром “Нахтігалу” і якого обвинувачувала німецька комуністична партія в пізніх 1950-их роках в тому, що “Нахтігал” брав участь у погромах проти євреїв:
“Офіційні звіти нацистських СС Айнзатцгруппе, щодо акцій проти євреїв, які нацисти запровадили, не вказують на будь яку участь ‘Нахтігалу’.”
Щодо співпраці ОУН з німцями, Ромерстін покликався на звіт СС Айнзатцгруппе Б вже з 2 липня 1941 року, де написано, що німці готують акцію проти групи Бандери і самого Бандери. Вже 5 липня був арештований Бандера, а 9 липня Стецько.
Ромерстін у свої статті вказує також, що під час війни багато сіоністів були членами Української Повстанської Армії, що за звітами СС Айнцатцкоммандо, сіоністи тісно співпрацювали з групою Бандери та що українські націоналісти часто рятували життя євреїв постачаючи їм фальшиві німецькі документи. В одному звіті до начальника поліції безпеки в Берліні, датованим 30 березня 1942 року, написано: 
“Сьогодні стало ясно, що рух Бандери готує фальшиві паспорти не тільки для себе, але також для євреїв.”
Мабуть найбільш фантастичним джерелом, яким користується Химка у своїй статті як доказом анти-семітизму ОУН – це так зв. автобіографія Ярослава Стецька, яка виникла з радянських архівів та в якій знаходяться антисемітські гасла приписані Стецькові. Джерело, якому приписує цей винахід Химка, ну і чим гордиться УП, це – єврейський історик з Голандії Карел Бергоф та українсько-канадський поет без наукового титулу Марко Царинник, котрі скористалися документом з совєтського архіву. Правда ці експерти ніколи не аналізували ні паперу, ні чорнила, ні почерку письма. Навіть заперечення вдови Я. Стецька, що це не його почерк не переконало цих “фахівців.” Мабуть УП заангажувала б міжнародних експертів перевести експертизу автентичності документу, щоби врешті закінчити з цією фантазією.
Фактично цю “автобіографію” вперше оприлюднив на Заході ще у 1970-их роках американський комуніст українського походження Михайло Ганусяк за дорученням КГБ. Ганусяк використав це “джерело” у своїй англомовній книжці “Щоби ми не забули”. Ось так він написав про “автобіографію” Стецька:
“Гітлерівський лакей Я. Стецько написав ці безславні слова двічі, бо у своєму неограниченому рабстві, він нашкрабав свою біографію в українській та німецькій мовах. Німецький оригінал був підписаний Я. Стецьком, а українська копія мала почерки його особистих коректив. Ось в українському тексті, говорячи про потребу ‘екстермінації жидів’, Стецько додав своєю рукою ‘виключаючи їх асиміляцію’. Ці повищі цитати з документів Львівського Регіонального Історичного Архіву не лишають сумніву щодо становища Стецька розв’язати жидівську проблему.”
Мабуть тільки цього наклепу проти Я. Стецька і українських націоналістів йому було замало, тому Ганусяк подав далі, що “цей антисеміт (Стецько) поселився після війни у Німеччині та став головою ОУН і АБН”. Тоді Ганусяк покликався на ще більш буйну фантазію:
“За поданням газети ‘Курєр делла Сера’ що видається в Мілані, вибухнув швидкий італійський поїзд у Болоні в якому загинуло дванадцять людей, що було виконано Ярославом Стецьком…Стецько є провідником екстреміської організації українських націоналістів…План вибуху був вироблений в Мюнхені на засіданні правих екстреміських організацій і груп у листопаді 1973 року. На тому засіданні призначено Стецька виконавцем цієї терористичної акції.”
Мабуть досить вказати, що у 1973 році, Ярославові Стецькові було 61 літ. Він був калікою в наслідку пострілу під час війни, з підірваним здоров’ям в наслідку перебування в німецькому концтаборі Заксенгаузен, а будучи головою Проводу ОУН мабуть міг доручити цей “замах” рядовому членові. Мабуть, не потрібно додавати, що ніхто Стецька чи членів ОУН у цьому не обвинувачував.
Кажуть, бреши, але міру май, бо перестануть тобі вірити.
Що подібного у Ганусяка (вже покійного), Химки та УП? Вони користуються подібними джерелами.
26 грудня 2012 року 
Джерело: http://ukrpohliad.org/blogs/nepravda-v-ukrayins-kij-pravdi.html

Аскольд Лозинський — президент Світового конгресу українців (1998–2008). Народився 8 лютого 1952 р. в Нью-Йорку в сім'ї українських емігрантів, які прибули до США в 1951 р, в час третьої політичної хвилі української еміграції. Одружений, має сина і доньку.
Свою роботу з об'єднання світового українства і розпочав ще замолоду, однак добре розумів, що для успішної праці йому необхідна добра освіта. Тож, у 1969 р. Аскольд закінчив гімназію «Реджіс» в Нью-Йорку, а в 1973 р. — коледж «Фордхам» і отримав ступінь бакалавра за спеціальністю класична філософія. В 1976 р. закінчив юридичний факультет університету «Фордхам». Здобув науковий ступінь доктора. В 1977 р. увійшов до складу адвокатури міста Нью-Йорка. Спеціалізацією Лозинського було майнове право, торговельні операції, майно. Він до сьогодні є членом Федеральної адвокатури Південного і Східного Нью-Йорку.
Аскольд Лозинський є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Проводить активну роботу по об'єднанню світової української спільноти за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України, Польщі. Нагороджений орденом України «За заслуги» та відзнаками організацій українців у світі.



1 комментарий:

  1. :Жид Вахтанг Кіпіані відмовився друкувати цей лист в "Історичній правді" тащить туди українофобську жидівську маячню про голокост і друкує українофоба Химку.

    ОтветитьУдалить