08.03.11

Бабин Яр: трагедія як товар для гешефту

Валерій ЛАПІКУРА,
Наталя ЛАПІКУРА

БАБИН ЯР: ТРАГЕДІЯ ЯК ТОВАР ДЛЯ ГЕШЕФТУ

Насамперед мусимо констатувати, що 65-та річниця початку трагедії в Бабиному Яру зусиллями певних політиків та структур трансформована в гидотну суміш фарисейства та відвертих спекуляцій.
І йдеться не лише про так зване професійне єврейство, яке влаштовує блюзнірські ритуальні танці на кістках своїх співвітчизників. Бо, приміром, за численними запрошеннями, які розсилає Віктор Ющенко главам держав і урядів, прибути наприкінці вересня до Києва, проглядає не так бажання вшанувати пам’ять десятків тисяч жертв фашизму, як цинічно-прагматичне прагнення підрихтувати свій добряче підупалий політичний імідж.
Що ж до середовища згаданих вище «професійних євреїв», то тут вкотре розгорілася, за влучним висловом Семена Авербуха, «чергова юдейська війна». Таке враження, що в намаганні монополізувати право на трагедію Бабиного Яру всі ці юдейські конгреси, федерації, конфедерації, меморіальні ради, комітети втратили залишки не лише совісті, а й елементарної гидливості.
Промовиста подробиця: різні юдейські клани пропонують різні версії меморіального увічнення єврейської монополії на трагедію Бабиного Яру. Проте всі ці проекти мають одне спільне: у разі їхнього здійснення буде знесений хрест над символічною могилою роз­стріляних німцями у Бабиному Яру діячів українського націоналістичного підпілля на чолі з Оленою Телігою, світової слави поетесою і культурною діячкою. А як свідчить сучасний історик Сергій Карамаш, самих лише членів ОУН у Бабиному Яру було розстріляно 621 особу.
Зауваження на маргінесі: Сергій Грабовський у своєму загалом виваженому й об’єктивному есе «У що може перерости війна символів?» (сайт «Телекритика» від 01.09.2006 року) зауважив: «Боюся, що чимало з того, що зараз робиться навколо пам’яті жертв Бабиного Яру, лише додає радості ідеологам навколомаупівського кола». Наголошуємо — це твердження безпідставне і наскрізь брехливе. На відміну від декого з наших опонентів ми не відчуваємо радості від біди сусіда. А панові Грабовському порадимо не шукати нових судових неприємностей на свою голову, доки він не розрахувався зі старими позовами на власну адресу.
Те, що зараз діється, розпочалося навіть не 1941 року. Уперше сама назва «Бабин Яр» виринула на шпальтах газет ще 1911 року. Тоді якраз розпочиналося слідство у справі вбивства в Києві 13-річного підлітка Андрія Ющинського. Аби відвернути увагу від версії ритуального єврейського жертвоприношення, одна з київських юдейських газет опублікувала статтю, в якій стверджувалося, що саме вбивство — то справа рук циганів, а відбулося воно в Бабиному Яру. Звичайно, ця «сенсація», як і наступні численні «розслідування» журналістів єврей­ських видань, виявилася наскрізь фальшивою. Суд, врешті-решт, підтвердив версію ритуального вбивства хлопчика, здійсненого юдейською сектою «Хабад-Любавич».
У роки Громадянської війни — з 1919-го року і аж до середини 30-х — Бабин Яр уже обґрунтовано набув зловісної слави. Бо саме тут місцеве ЧК-ОДПУ-НКВС розстрілювало своїх жертв. Нині навіть більшість істориків не знає, що одна з найзловісніших катівень юдо-більшовицької політичної охранки містилася в Києві на вулиці Мельникова, за якихось кількасот метрів від самого Яру. Трупи розстріляних потай уночі закопували між могилами Лук’янівського цвинтаря.
З 1934 року, коли кількість жертв юдо-більшовицьких репресій стала вимірюватися не тисячами, а сотнями тисяч, звичні методи червоного терору вже себе не ви­правдовували. І тоді на північній околиці Києва — у Биківні — влаштували першу в історії людства «фабрику смерті».
Два необхідних уточнення: по-перше, то неправда, що Бабин Яр є найбільшою братньою могилою Європи. Таким похованням насправді є Биківня. Проте цей факт посилено замовчувався радянськими істориками і всіляко ігнорується нинішніми єврейськими дослідниками. Адже будь-яке об’єктивне вивчення проблеми призводить до встановлення факту «єврейського чинника» у репресіях сталінської доби.
По-друге, методика, якою послуговувалися німецькі фашисти у вирішенні так званого єв­рей­ського питання (і, до речі, не тільки єврейського), не є винаходом самих гітлерівців — її скопійовано з радянських взірців. Відомо, що горезвісний шеф гестапо Мюллер не просто уважно вивчив досвід колег з Луб’янки, а й особисто приїздив до Москви, аби підписати секретні порозуміння між гестапо і НКВС про… співробітництво.
Перейдемо безпосередньо до осені 1941 ро­ку. Розстрілам у Бабиному Яру в Звинувачувальному акті Міжнародного Нюрнберзького трибуналу виділено один абзац. Цитуємо: «На Радянській Україні мали місце жахливі злочинні акти німецьких змовників. У Бабиному Яру, поблизу Києва, вони розстріляли понад 100 тисяч мужчин, жінок, дітей і стариків… У Києві вони вбили понад 195 тисяч людей».
Зверніть увагу — в цьому надзвичайно важливому документі не йдеться про етнічну дефініцію жертв трагедії. Водночас на цій самій сторінці Звинувачувального акту, двома абзацами нижче, можна прочитати таке: «У Кам’янець-Подільській області було вбито і знищено 31 000 євреїв, 13 тисяч з них привезено з Угорщини». Тобто йдеться не про стилістику, а про констатацію факту.
Є дві версії подій кінця вересня 1941 року. Згідно з офіційними німецькими документами, знищення євреїв тривало два дні і загальна кількість жертв становила 33 000 жінок, стариків і дітей. Нинішні єврейські історики, зокрема Олександр Бураковський, стверджують, що євреїв розстрілювали п’ять днів, що саме їхніми тілами «вистелено дно Бабиного Яру». Це ще одна «неточність». Згідно з німецькими документами, до початку екстремації євреїв зондеркоманда СС знищила в Бабиному Яру два циганські табори, які ховалися там від лихоліття війни.
За підрахунками, що базуються на аналізі сучасних досліджень і архівних джерел, цифра жертв Бабиного Яру, вказана в матеріалах Нюрнберзького трибуналу, відповідає дійсності. Тут було знищено 100 000 українців, росіян та представників інших національностей. Євреїв серед них — близько 40 000. Ті самі найновітніші дослідження встановили, що принаймні 7 000 із цих 40 000 — на совісті колишнього майора НКВС, етнічного єврея Вадима Майковського. У перші ж години окупації Києва він запропонував свої послуги німцям і був призначений начальником «тубільної поліції». За спогадами і документами, Майковський відзначився не лише пристрастю до алкоголю і наркотиків, а й патологічною ненавистю до… єв­реїв. Він особисто вишукував своїх же спів­віт­чизників, які вціліли дивом після вересневої трагедії, і особисто знищував їх.
Ще одне зауваження на маргінесі теми. Офі­ційно визнається, що одним з осередків наймасовіших страт євреїв Європи був табір смерті Собібор у Східній Польщі. Достеменно відомо, що такий собі радянський фольксдойч на прізвище Найман, призначений комендантом цього пекла, насправді був євреєм, офіцером НКВС і агентом радянської розвідки. Він закінчив своє життя під чужим іменем, як добропорядний громадянин однієї з соці­алістичних країн.
Згідно з іншою версією, події кінця вересня 1941 року в Бабиному Яру розгорталися інакше. Тисячі київських євреїв, зібраних на околиці Сирця, начебто уникли тоді смерті. Їх протримали до ночі, відібрали всі цінності та особисте майно, після чого потай вивели ярами до залізничної колії на станцію Лук’янівка, де завантажили в ешелони і вивезли в невідомому напрямі. Надалі Бабин Яр справді став місцем знищення жителів Києва, але вже не євреїв. Така версія має відповідні документальні підтвердження, проте апріорі від­кидається і сучасними єв­рейськими істориками, і їхніми українськими шабес-гоями.
Варто нагадати, що гітлерівці обґрунтовували масову екстремацію київських євреїв необхідністю відповісти на диверсійні акти радянського підпілля. Справді, у перші дні окупації Києва спеціальні агенти НКВС висадили в повітря чимало об’єктів на Хрещатику та прилеглих вулицях. Передусім це німецькі штаби та готелі, заселені офіцерами вермахту. Ці вибухи викликали в центрі міста жахливу пожежу, що тривала кілька днів. Незаангажовані історики вважають, що тоді загинуло аж ніяк не менше мирних жителів, аніж невдовзі було розстріляно євреїв на знак помсти.
Проте є ще одна надзвичайно знаменна обставина, про яку, на жаль, і досі мало відомо. Написав про неї досить детально вже згаданий нами Сергій Грабовський у своєму есе на сторінках сайту «Телекритика». Аби нас не звинуватили у перекрученні першоджерела, наведемо цитату: «Влітку 1941 року американський єврей Теодор Кауфман випустив книгу «Німеччина мусить загинути». У ній він вимагав після перемоги над Німеччиною стерилізувати всіх солдатів вермахту, а потім і всіх німців із тим, щоб звільнити територію для заселення сусідніми народами. Кауфман був президентом «Американського союзу за мир»… нацисти друкували фрагменти з книги Кауфмана… і розказували, до чого дійшли євреї. А потім влаштували Бабин Яр. Звісно, вони б усе одно знайшли той чи інший спосіб «остаточного розв’язання єврейського питання». Але ж як допомогли нацистам Кауфман і компанія!»
У цьому разі ми погоджуємося з нашим затятим опонентом. Додамо від себе, що влітку 1941 року Сполучені Штати Америки ще НЕ перебували у стані війни з Німеччиною. Відтак провокація юдейського фашиста (а як його ще назвати?) була спрямована не лише проти своїх єдиновірців у окупованій німцями Європі, а й проти всієї американської держави та її народу.
Те, що вереснева акція у Бабиному Яру мала демонстративний характер, спрямований передусім проти всього світового єврейства, від імені якого виступав Кауфман, підтверджується матеріалами Нюрнберзького трибуналу. З-посеред інших документів обвинувачення там цитувався і лист одного з офіцерів тилової служби гітлерівського вермахту до свого безпосереднього керівника — начальника служби озброєнь німецьких збройних сил. У ньому цей офіцер обурюється масовими розстрілами євреїв на території України, оскільки, мовляв, це впливає на… обороноздатність вермахту. За його словами знищення двохсот тисяч євреїв серйозно підірвало потребу збройних сил у досвідчених ремісниках і ремонтниках. Тут варто пояснити, що служба тилу вермахту, на відміну від аналогічних структур Червоної Армії, широко залучала населення окупованих територій до ремонту бойової техніки і військового спорядження. Відтак незадоволеність тилової служби екстремальним способом «єврейського питання» цілком зрозуміла.
І ще — після київської акції гітлерівці справді змінили методику винищення євреїв на окупованих територіях. Спеціальними розпорядженнями (які теж цитувалися на Нюрнберзькому процесі) євреїв убивали виснажливою працею у спеціально створених гетто. Себто з максимальною користю для Рейху. Це аж ніяк не обіляє расистську політику гітлерівців. У цьому разі йдеться про факт, вельми неприємний для сучасних ідеологів сіонізму. Тобто нацисти і тут не винайшли нічого нового. Вони лише запозичили у юдо-більшовицького сталінського режиму основний технологічний принцип зловісного ГУЛАГу: «Ув’язнений не повинен вийти на волю за жодних обставин. Він має померти у таборі через три місяці — щонайбільше через рік. Але при цьому слід максимально використати його підневільну працю» .
Кілька слів про вже згадані нами «юдейські війни». Йдеться передусім про потужний скандал, винуватцем якого вкотре став Вадим Рабинович. Саме він — і вже, до речі, не вперше — спробував приватизувати не лише трагедію Бабиного Яру, а й ті політичні дивіденди, які можна одержати від урочистостей, пов’язаних із 65-ою річницею трагедії. Згодні, до такого нахабства ребе Вадима підштовхнули трагічні для нього і його організації обставини — він поставив не на тих політиків, ще й так перебрав зі своєю боротьбою проти неіснуючого в Україні антисемітизму, що від нього відвернулися навіть ті, хто завжди його підтримував. Це, своєю чергою, потягло величезні фінансові неприємності, арешт майна і відкриття кримінальної справи за фактом злісного невиконання судових рішень. Але то його приватні проблеми.
Рабинович, звичайно, ще той подарунок! Але і його опоненти з організованого єврейства з того самого тіста зліплені. Є, виявляється, така собі Міжнародна меморіальна рада з увічнення жертв Голокосту на Україні. (Саме «на», а не «в» Україні. Пізнаєте стилістику радянської пропаганди?). Так ось, ця рада останнім часом розгорнула бурхливу діяльність. Від свого імені вона надсилає лідерам провідних країн світу меморандуми і листи з інструкціями такого змісту: «Не ставати учасниками перетворення трагедії Бабиного Яру в цинічну форму «братньої могили», після десятиліть блюзнірського замовчування на землі України про трагедію Бабиного Яру підтримати ініціативи Міжнародної Меморіальної Ради, звернути увагу на різке зростання антисемітизму і ксенофобії на Україні в останні роки».
Наголошуємо: ці вка­зівки самозванці з ММР надіслали, зокрема, Джорджу Бушу і Володимиру Путіну. Вікторові Ющенку милостиво скинули лише копії цих провокативних звернень. Себто ММР не вважає Україну суб’єктом міжнародного права, ос­кільки закликає до грубого втручання у внутрішні справи нашої країни лідерів іноземних держав. Чи варто дивуватися, що у складі ММР немає жодного громадянина України, що цю організацію не зареєстровано в Україні. Проте вона не лише розсилає листи, а й приймає рішення, які суперечать законодавству нашої незалежної держави.
А що ж наша держава? Мається на увазі — її найвищі достойники? Ділять владу, доки всілякі там професійні юдеї доділюють Україну.
Й останнє. Автори на власні очі переконалися, що пошесть з приватизацією трагедій вже давно вийшла за межі Києва. На околиці Хмільника в лісі є братська могила жителів міста, знищених тут упродовж фашистської окупації 1941—43-го років. На гранітному обеліску — відповідний текст у пам’ять про безневинно загиблих стариків, жінок і дітей. Без розподілу на етноси. А поряд — стела з написом, де вказано точну кількість похованих тут євреїв. Як ляпас — мовляв, то ваша трагедія, а це — наша. І просимо їх не поєднувати.
Коли хтось ще не зрозумів, про що йдеться у постулаті горезвісного ММР щодо «цинічної форми Бабиного Яру як братньої могили», то пояснимо: пам’ять про ті 60 000 українців, росіян, поляків, представників усіх інших національностей нам з вами, на думку нинішніх юдо-фашистів, треба викинути зі своєї свідомості. То що ж тоді цинізм?


http://personal-plus.net/article.php?ida=1194

Комментариев нет:

Отправить комментарий