Йосип Зісельс, дисидент, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин ВААД України про війни пам’яті, що пов’язані з територією Бабиного Яру у Києві.
Ірина Славінська: Почали ми говорити про два наявні, але не зреалізовані проекти, що містять різні стратегії збереження пам’яті у Бабиному Яру. Вже не один рік іде розмова про ще один проект, проект меморіалу та музею Голокосту «Бабин Яр». Я пригадую, був великий відкритий лист українських істориків, у якому було засуджено ту концепцію, яку той музей чи меморіал пропонує. Треба слухачам так само уточнити, що його наразі не існує, ми говоримо також лише про концепцію, про ідею того, як це може існувати, як цю пам’ять можна будувати, але на моїй пам’яті це, напевно, єдиний такий проект, який викликав цілий відкритий лист українських істориків із запереченнями. Розкажіть трохи про цей проект. Що це за меморіал?
Йосип Зісельс: Навесні 2016 року, коли вже врацював оргкомітет по відзначенню початку трагедії 75-річчя, я в Києві зустрівся з одним бізнесменом. Це був Павло Фукс, він з Росії, з Москви, є крупним забудовником Москви. І я тоді вже чув від когось про те, що існує ідея від Фрідмана і Хана з «Альфа-груп» та від Павла Фукса, про те, щоб побудувати в Києві меморіал Голокосту. І ось Фукс мене тоді повідомив, що вони хочуть зробити в Києві глобальний проект, кращий, ніж музей Голокосту в Вашингтоні, кращий, ніж Яд Вашем в Ізраїлі, дуже глобальний. Що вони готові для цього привезти і вкластися в 100 мільйонів доларів.
