БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Минуле століття збагатило українську націю багатьма знаковими подіями планетарного і національного рівня.

Серед них юдо-більшовицький переворот 1917 року, відновлення української державності 1917—1920 років, поваленої тим же більшовизмом. Особливо пам’ятні для українців голодомори 1921—1922, 1932—1933 та 1946—1947 років, які разом позбавили життя майже 20 мільйонів українців. А хіба можна забути дві світові війни, які косою смерті викосили ще понад 20 мільйонів українців. Колективізація, індустріалізація, гулагізація, депортації зачистили терени України від українців чисельністю до 25—30 мільйонів осіб. Окремим рядком вписано в історію України Чорнобильську катастрофу, яка поставила під загрозу генофонд української нації — живих і ненароджених українців. Тим часом світ вдає, що всього цього не було. То чи варто дивуватися, що нині в Україні неукраїнська окупаційна влада дозволяє в сесійній залі парламенту знущатися над пам’яттю десятків мільйонів українців, які стали жертвою світових гендлярів. Понад те, нині існує реальна небезпека тотального знищення українців позбавленням їх засобів існування, насамперед основи основ життя нації — ЗЕМЛІ.

Чужинські орди, мов сарана, посунули в Україну і грабують українців у будь-який спосіб: підкупами, терором, захопленням влади всіх рівнів, поширенням хвороб, інформаційним зомбуванням, знищенням інтелектуального потенціалу, освіти, науки та ін. Можна продовжити цей перелік «наших перемог», на прикладі яких президент України закликає українців вчитися. Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу».

Бабин Яр: "Оргкомітет застосував принцип сегрегації" і поділив жертв нацизму на обраних (євреїв) та другорядних

Бабин Яр як завжди супроводжують скандали

ЗАЯВА

Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру

29 вересня 2011 року виповнюється 70 років з початку розстрілів нацистами мирного населення у Бабиному Яру. Тисячі людей різних національностей, віросповідань і політичних поглядів знайшли тут свій останній спочинок - полонені червоноармійці та українські націоналісти, євреї та роми, православні священнослужителі й прості кияни.

Традиція вшанування пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру започаткована 29 вересня 1966 року - в 25-ті роковини розстрілів у Бабиному Яру відбувся стихійний багатотисячний скорботний мітинг української інтелігенції, де, зокрема, виступили Іван Дзюба та Віктор Некрасов, український та російський письменники-дисиденти.

Іван Дзюба про це згодом писав так: «Темні людиноненависницькі сили чомусь для своїх моторошних злочинів прагнуть обрати благословенні місця природи — певно, з інстинкту наруги над духом життя. Так, чудова окраїна Києва — Бабин Яр — стала місцем, куди більшовицька влада потай скидала жертв Голодомору 1933 року. А через вісім років фашистські загарбники обрали Бабин Яр місцем застрашливої демонстрації своїх методів «остаточного вирішення єврейського питання», тобто винищення євреїв як нації, а водночас — і розправи з усіма своїми політичними противниками та з непокірними людьми різних національностей, не в останню чергу — українцями, серед яких і наша видатна поетеса Олена Теліга».

З часу відновлення Української незалежної держави 29 вересня стало датою офіційного вшанування жертв Бабиного Яру. До вироблення заходів та їх проведення стали залучалися представники різних громадських і політичних організацій, зберігався паритет щодо пам’яті різних спільнот, представники яких поховані у братській могилі в Бабиному Яру.

На жаль, поточного року все інакше – у розробленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р. № 491 урядовому плані заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру не враховано позиції ряду громадських організацій.

Однобокість офіційного плану заходів породжує сумніви щодо щирості співчуття до жертв страшної катастрофи у Бабиному Яру. Урядовий Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру застосував принцип сегрегації (штучного відокремлення однієї групи населення від цілого), поділивши мучеників нацизму за походженням на обраних, гідних поминання і доброї пам'яті, та другорядних.

Такі дії влади негативно сприймає широка громадськість. Зокрема, представники громадських організацій ромів у заяві, розповсюдженій у ЗМІ, прямо говорять про План заходів до 70-річчя трагедії Бабиного Яру, запропонований Організаційним комітетом, як такий, що робиться «на кістках предків народу рома, ігноруючи пам`ять жертв голокосту розстріляних ромів у Бабиному Яру. Роми України вважають, що План заходів дискримінаційний і знищує історію народу рома для майбутніх поколінь».

Все це, разом узяте, спонукає, на нашу думку, до серйозних висновків: оскільки Бабин Яр є братською могилою, то діяльність Національного історико-меморіального комплексу «Бабин Яр» має будуватися на засадах мультикультурності із врахуванням історичної пам’яті усіх груп населення, що постраждали під час гітлерівської окупації України.

По-друге, у майбутньому Національний історико-меморіальний комплекс «Бабин Яр» має стати національним центром скорботи та примирення, де були б і сакральні символи різних релігій, і музей усіх невинно убієнних. Дорога до вшанування мучеників повинна бути відкрита для всіх.

Дотримуючись багатолітньої демократичної традиції, українська громадськість проведе 29 вересня 2011 року о 12 годині скорботне покладання квітів до пам’ятних знаків Меморіалу «Бабин Яр» і панахиду. Закликаємо всіх людей доброї волі, незалежно від їхнього походження та політичних поглядів, взяти з нами участь у вшануванні пам’яті невинно убієнних синів та дочок української землі.

-----------

Ось така заява прийнята оргкомітетом. Під нею вже підписалося більше 20 чоловік, серед яких 4 академіки, 2 Герої України, народні депутати, відомі громадські діячі і політики.

Колись відомий на весь світ архітектор Анатолій Ігнащенко встановив в Бабиному Яру пам’ятник загиблим ромам - «Закам’янілу кибитку». Але цей пам’ятник вагою в п’ятдесят тонн демонтували, транспортували на завод, де її розбили на щебінь, яким згодом вимостили Хрещатик.

Але упертий Ігнащенко породив новий проект і викував кибитку з дорогої корабельної сталі. Як тільки  привезли кибитку у Бабин Яр, — нагрянула міліція, посипалися погрози, мовляв, не приберете зараз же «це неподобство» - викличемо зварників і поріжемо пам'ятник на металобрухт.

В  прямому ранковому ефірі телеканалу «1 +1» Анатолій Ігнащенко розповів, що встановлення пам'ятника у Бабиного Яру заборонили (скасували) після телефонних дзвінків йому з побажаннями від впливових євреїв-«інтернаціоналістів»: «Толік, не треба перетворювати Бабин Яр у гуртожиток!».

Як бачимо, історія триває, а євреї як і раніше не бажають перетворювати Бабин Яр у гуртожиток.

Правду про Бабин Яр мусять знати всі

 У неділю 2 червня 1996 року відділ УК Ради в Кергонксоні (Нью-Йорк) та відділ УККА зорганізували доповідь про найновіші історичні дослідження відносно братських могил у Бабиному Яру в Києві. Про це докладно інформував «Вечірній Київ» (20 жовтня 1995 року та 16-19 березня 1996 року). Доповідь відбулася в залі церкви святої Трійці, виповненій членами кергонксонської громади, а також гістьми з осередку «Союзівка» Українського Народного Союзу. Доповідав голова Спілки прихильників України в США д-р Мирослав Драган.

 Доповідач розповів про історичні розшуки, що тривали протягом шести років в Україні і в США. У Національному архіві у Вашингтоні віднайдено численні аерофотознімки окупованого німцями Києва. Вони дозволяють твердити, що за час війни в Бабиному Яру не було жодної свіжої братської могили, себто у ярах та ярчаках Реп'яхівського та Бабиного ярів, поруч з жидівським кладовищем, не поховано жодного іудея. Натомість ці знімки, зроблені ще в травні 1939 року, дають змогу виявити могили жертв ЧК-НКВД з 1922-34 років у Бабиному Яру, далеко від жидівського кладовища. Поки Київ став столицею України, тут до 1934 року хоронено розстріляних у підвалах ЧК-НКВД в будинку царського Інституту благородних дівиць в середмісті Києва. Після 1934 року НКВД почав ховати жертви за Дніпром, у Биківні.