Бабий Яр - кому выгодна ложь?

20 марта 1911 года в Бабьем Яре в пещере, расположенной на территории кирпичного завода, принадлежащего еврейскому фабриканту Маркусу Зайцеву, гимназисты наткнулись на труп мальчика-гимназиста тринадцатилетнего Андрея Ющинского, пролежавшего в пещере, как выяснилось позже, 8 дней. На теле ребенка было обнаружено множество колотых ран. Вскрытие показало, что мальчик был умерщвлен чрезвычайно жестоким способом с причинением сильных страданий. Убийство вызвало большой резонанс и дало следствию основания отрабатывать версию, согласно которой кровь православного ребенка понадобилась евреям для приготовления мацы. 

По версии следствия, 12 марта 1911 года некий Мендель Бейлис схватил Ющинского и увлек в помещение завода Зайцева, где затем его сообщники, связав руки и зажимая рот, умертвили мальчика, нанесли ему колющим орудием 47 ран на голове, шее и туловище, причинили поражение шейных и мозговой вен, артерии у левого виска, а также поражения других органов тела, что сопровождалось тяжкими и продолжительными страданиями и вызвало почти полное обескровление тела Ющинского. В октябре 1913 года в Киеве закончился судебный процесс, вошедший в историю под названием "Дело Бейлиса". Обвиняемый Бейлис был оправдан, но перед перед присяжными был поставлен еще один вопрос: является ли убийство мальчика ритуальным? На этот вопрос был дан однозначный ответ "да". Таким образом, был в очередной раз признан и осужден факт ритуальных убийств христиан. Подобные события для цивилизованного мира не имеют срока давности.

Знищення Києва: коли дізнаємося правду?

Зруйнований комуністами Хрещатик, Київ. 1942 рік

Серед багатьох злочинів радянської влади окреме місце посідає знищення старого Києва. Знищення безпрецедентне, що перетворило центр одного із найгарніших міст на купи руїн і попелу. Безпрецедентне, бо зроблене «своїми». Адже німці взяли Київ без бою. Тут не було у 1941 році боїв за кожен квартал, вулицю чи будинок. Червона армія напередодні успішно відступила. І раптом, через кілька тижнів, місто зойкнуло пеклом від підриву вибухівок, таємно закладених у сотні будівель.

Чи можна собі уявити, що чехи навіть під час війни підривають Прагу, угорці – Будапешт, чи поляки – Краків чи Варшаву? Ні, бо ворог приходить і відходить, а шедеври архітектури та культури є пам’яттю народу про самого себе.

У Києві ж восени 1941 року було продемонстровано новітнє варварство. Комуністична влада знищила найвизначніші будівлі міста, в тому числі і Свято-Успенський собор ХІ століття. У результаті вибухів і пожеж загинуло тисячі мирних мешканців. Тупий, безвідповідальний крок радянської влади не дав жодного позитиву, приніс тільки горе, сльози і тотальне нищення. Хрещатик після осені 1941 року так і називали – «районом руїн». Перелякані «визволителі» по війні хотіли списати свій диявольський злочин на «фашистів», але правда рано чи пізно стає явною.

БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Минуле століття збагатило українську націю багатьма знаковими подіями планетарного і національного рівня.

Серед них юдо-більшовицький переворот 1917 року, відновлення української державності 1917—1920 років, поваленої тим же більшовизмом. Особливо пам’ятні для українців голодомори 1921—1922, 1932—1933 та 1946—1947 років, які разом позбавили життя майже 20 мільйонів українців. А хіба можна забути дві світові війни, які косою смерті викосили ще понад 20 мільйонів українців. Колективізація, індустріалізація, гулагізація, депортації зачистили терени України від українців чисельністю до 25—30 мільйонів осіб. Окремим рядком вписано в історію України Чорнобильську катастрофу, яка поставила під загрозу генофонд української нації — живих і ненароджених українців. Тим часом світ вдає, що всього цього не було. То чи варто дивуватися, що нині в Україні неукраїнська окупаційна влада дозволяє в сесійній залі парламенту знущатися над пам’яттю десятків мільйонів українців, які стали жертвою світових гендлярів. Понад те, нині існує реальна небезпека тотального знищення українців позбавленням їх засобів існування, насамперед основи основ життя нації — ЗЕМЛІ.

Чужинські орди, мов сарана, посунули в Україну і грабують українців у будь-який спосіб: підкупами, терором, захопленням влади всіх рівнів, поширенням хвороб, інформаційним зомбуванням, знищенням інтелектуального потенціалу, освіти, науки та ін. Можна продовжити цей перелік «наших перемог», на прикладі яких президент України закликає українців вчитися. Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу».

Західноукраїнська трагедія 1941 року

Свідчення з III розділу із збірника «Західноукраїнська трагедія 1941»

Документи: 1-11, 12-14, 15-18, 19-21, 60-63

ЛЬВІВСЬКІ ТЮРМИ

Тюрми на вул. Лонцького, „Бриґідки“, на Замарстинові, на вул. Яховича т. ін.

№ 1

У ЛЬВІВСЬКИХ ТЮРМАХ НКВД

5 липня 1941 р.

Ні людською мовою, ні письмом, ніхто не в силі зобразити тих страхіть і тортур, що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Це можна тільки пережити, це треба було бачити. Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо. Поки що подаємо тільки перші, на швидку руку зібрані, відомості про тих, хто загинув у казематах львівських тюрем НКВД.

В тюрмі при вул. Сапіги і Лонцького знайдено в келіях стоси кількасот постріляних і змасакрованих трупів мужчин, жінок і дітей. Малу частину з них родини розпізнали і поховали, решту поховано у збірних могилах, тіла були вже так розложені, що годі їх було вже розпізнати. Ці жертви люди оглядали вже в суботу 29 і в неділю 30 червня, тобто ще перед приходом німецької армії, коли через Львів проходили вже нечисленні останні частини совєтської армії, і коли львов’яни порозбивали тюрми. Крім цього, на подвір’ї тюрми при вул. Лонцького і Сапіги були закопані на великому просторі трупи, число їх невідоме.