Більшовицькі військові злочини та злочини проти людськості у Львові в 1941 році

Зранку 30.06 1941 року Українсько-Польське місто Львів було окуповано 1-ю Гірською Дивізією німецької 49 армії. Спротиву практично не було, тому що совіцькi частини вже покинули територію. Відділення розвідки частин 49 Армії доносили в перших звітах:

"Згідно з підрахунками майора Хайнца, командира батальону 800-го полка, тисячі звірськи вбитих людей були знайдені в тюрмax Львова. 1-й та 4-й Гірській Дивізії наказується знайти журналістів та фотографів для репортажу про ці звірства. Старший військовий суддя частин та офіцер зв'язку Іноземного Відділення при Верховній Команді 17 Армії були командировані до Львову для проведення детального розслідування." 

Німецьке розслідування тоді не почалося з Бюро, кількість жертв була такою великою, що три військових судді почали власне розслідування, не чекая на інструкції з Берліна: суддя Ганс Томфорде, 603 гарнізонного штабу, суддя Ерік Вілке, частин 49 армії та суддя Вілгелм Мьоллер з Високої Команди 17 армії.

Азаров призначив Богатирьову «смотрящою» за «Бабиним Яром»

Кабінет Міністрів призначив головою наглядової ради Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" (Київ) віце-прем`єр-міністра, міністра охорони здоров`я доктора медицинських наук Раїсу Богатирьову. Про це йдеться в розпорядженні № 164 від 21 березня.

Відповідні зміни внесено до розпорядження уряду № 123 "Про затвердження складу наглядових рад національних заповідників" від 16 лютого 2011 року.

Заступником голови наглядової ради призначений перший заступник міністра культури Юрій Богуцький.

Правду про Бабин Яр мусять знати всі

 У неділю 2 червня 1996 року відділ УК Ради в Кергонксоні (Нью-Йорк) та відділ УККА зорганізували доповідь про найновіші історичні дослідження відносно братських могил у Бабиному Яру в Києві. Про це докладно інформував «Вечірній Київ» (20 жовтня 1995 року та 16-19 березня 1996 року). Доповідь відбулася в залі церкви святої Трійці, виповненій членами кергонксонської громади, а також гістьми з осередку «Союзівка» Українського Народного Союзу. Доповідав голова Спілки прихильників України в США д-р Мирослав Драган.

 Доповідач розповів про історичні розшуки, що тривали протягом шести років в Україні і в США. У Національному архіві у Вашингтоні віднайдено численні аерофотознімки окупованого німцями Києва. Вони дозволяють твердити, що за час війни в Бабиному Яру не було жодної свіжої братської могили, себто у ярах та ярчаках Реп'яхівського та Бабиного ярів, поруч з жидівським кладовищем, не поховано жодного іудея. Натомість ці знімки, зроблені ще в травні 1939 року, дають змогу виявити могили жертв ЧК-НКВД з 1922-34 років у Бабиному Яру, далеко від жидівського кладовища. Поки Київ став столицею України, тут до 1934 року хоронено розстріляних у підвалах ЧК-НКВД в будинку царського Інституту благородних дівиць в середмісті Києва. Після 1934 року НКВД почав ховати жертви за Дніпром, у Биківні.

В Днепропетровской области похоронили останки ста восемнадцати советских солдат

В небольшом украинском селе Днепрокаменка сегодня похоронили останки ста восемнадцати советских солдат, которые считались пропавшими без вести. Узнать имена погибших помогли их личные вещи. С какими трудностями сталкиваются поисковики - расскажет Наталья Грищенко.

Александр Николаевич показывает вещи, которые помогли опознать его отца. 67 лет Николай Пилипенко считался пропавшим без вести - сегодня хоронить его приехала вся семья.

Александр Пилипенко, сын погибшего солдата:

- Я не плакав, мабуть, років 50. Але сьогодні - цього витримати неможливо.

Ефиму Щербакову было всего девятнадцать - а он уже командовал взводом. На войну ушел добровольцем - тайно от родных.

Борис Щербаков, племянник погибшего солдата:

- Написал письмо последнее - что еду мстить за папу. Как раз отец его погиб. И все - последнее письмо было.

Его имя узнали по письму, которое Ефим так и не успел отправить перед боем. Остатки исписанного тетрадного листа нашли в кармане почти истлевшей гимнастерки.

Оружейные залпы - в честь воинов целого полка 10-й воздушно-десантной дивизии. В 43-м они защищали Верхнеднепровский район, и все погибли. Их останки обнаружили добровольцы поисковой группы.

Андрей Бижко, руководитель поисковой группы:

- В течение 15 лет подбиралась информация, работали с архивами, изучали карты, выезжали на местность, работа с местным населением.

Из ста восемнадцати солдат удалось узнать имена лишь восьми. Подписанные жестяные стаканчики, награды, фляги и ножи - воинов идентифицировали по личным вещам.

Поисковики предполагают - в этой земле лежат останки 4-х тысяч советских воинов. Чтобы отыскать их, понадобится не менее 15 лет.

Чаще всего останки солдат находят в перепаханных полях. По закону, на каждого найденного воина необходимо оформить отдельный документ. Поисковики жалуются: пока готовят бумаги, могилы грабят "черные археологи".

Владимир Усенко, куратор архивного поиска общественной организации "Поиск-Днепр":

- Прежде чем поднять бойца, мы должны получить разрешение с Киева, что вот- у нас есть акт виявлення. Вот, значит, мы нашли - дайте нам разрешение их поднять. Вот в чем заковыка. Мы можем месяц-два ждать с Киева, разрешение с Киева. А время идет! А черные копатели копают.

Подписей чиновников ждут по нескольку лет. А все это время останки хранятся в обычных амбарах. Когда бумаги оформлены, прах можно захоронить. Поисковые бригады делают это за свои деньги. Хотя финансирование предусмотрено, его просто нельзя получить. И такая ситуация - по всей стране.

Лидия Голубчик, директор Днепропетровского областного центра по охране историко-культурных ценностей:

- Біда в тому, що програма виписана під управління житлово-комунального господарства. А самі роботи - вони підпадають під роботу пошукову, наукову. І ця програма не має відношення до управління житлово-комунального господарства.

Денег нет. Но работы идут. За последний год за собственные средства поисковые группы раскопали и захоронили в области более шестисот советских воинов.

Как известно, в Бабьем Яре на относительно небольшой территории до сих пор не могут обнаружить каких-либо останков якобы расстрелянных там евреев. Также не обнаружены пули, гильзы и иные материальные доказательства расстрела. Не установлено орудие убийства и не найдено место предполагаемого преступления. Все доказательства массового расстрела сводятся к непроверенным показаниям нескольких евреев, которые у них были взяты в НКВД.